Cпецпроекты

«Безхатьки не агресивні, вони вже нічого не відчувають». Репортаж з київських дворів
2017 року киянин запустив Instagram-проект suka_zhizn про тих (і для тих), кого ми звикли не помічати – безхатьків.
На сторінку натрапила влітку і першою прочитала історію 58-річного Саші. Чоловік опинився на вулиці у 26 – після «десятки» у в'язниці. На волі допомагав двірникам і жив у підсобці для інвентарю, доки не відморозив пальці. Тепер він не має ні житла, ні можливості працювати. Після прочитаного я заплакала.

Людей, схожих на Сашу, у Києві (офіційно) 15 тисяч. suka_zhizn – одна з небагатьох організацій, які про них дбають. Засновник проекту майже щодня проходить кілометри в пошуках безхатьків, аби розповісти їхні історії і допомогти. Цього разу bit.ua теж вирушає на пошуки.
Хлопець побажав залишитися анонімним.
Зустріч призначена на 11 годину біля нового входу метро «Дарниця». Я запізнююся на кілька хвилин і добряче хвилююся, чи співрозмовник прийде. Не знаю ні його імені, ні вигляду – тільки колір верхнього одягу і взуття.

Виходжу з метро й одразу помічаю яскраву куртку – прийшов.

Обмінюємося кількома фразами і рушаємо. Наш маршрут пролягає в напрямку Ленінградки. За кількадесят метрів звертаємо в перший двір. Усе за класикою жанру: радянські коробки, розбиті доріжки, перефарбований кілька разів дитячий майданчик. Розбавляє сірість тільки сніг на газонах.

Ми шукаємо тих, що риються у смітниках. Зазвичай ці люди збирають пляшки, аби бодай щось заробити, і потребують допомоги. Чимало історій почалися саме біля смітників.
«Коли знаходжу людину, спочатку сам налаштовуюся психологічно. Не так просто взяти – і зайти в чужий особистий простір. Та й аби завоювати довіру, потрібен час. Люди, які не мають нічого, бояться втратити це останнє».
Від усвідомлення цього моє тіло покривається мурахами.
Проходимо у ще один двір. Під снігом у куті сітчастої огорожі валяється старий матрац, дошки, дещо з одягу. Восени тут дах над головою з фанери облаштував сорокарічний Вадим.

Рік тому у чоловіка був і дім, і справжня сім'я – дружина і двоє діток. Вадим все життя працював водієм, після подався в АТО. Повернувшись зі Сходу дізнався, що дружина зраджувала. Вадим залишив квартиру їй і дітям, а сам врешті опинився на вулиці.

"Навіть у таких умовах він намагався жити нормально. Умивався, чистив зуби та облаштував світло, щоб читати. Для мене було шоком, коли приходжу, а він показує улюблений том Гоголя і починає цитувати".
До знайомства з засновником проекту Вадим провів на вулиці близько місяця.
Люди дали йому шанс: за кілька днів зібрали на оренду житла і допомогли з роботою. Зараз чоловік працює в Uber.

(На фото Вадим у тому ж дворі)
"Друзі казали, що я бачу лише погане в житті. А чому б тоді не показувати і це погане – с@ку-жизнь?"
Почався проект suka_zhizn із фотографій людей, які програли у нерівній битві з алкоголем, чи опинилися на вулиці після дитбудинків, в'язниць.

Киянин навмисне знімкував на телефон, аби передати справжність вуличного життя, і доповнював їх короткими підписами.

Півроку тому хлопець вперше заговорив до безхатька з розпухлим і почорнілим обличчям. З'ясувалося, чоловіка побили за півчвертки. На фоні церкви той сказав, що після побиття не вірить уже ні в Бога, ні в Диявола.

Ця історія зібрала 15-тисячне охоплення, в той час як фото отримували 800-900. Багатьом, виявилося, не байдуже.

Хлопець почав фотографувати безхатьків та людей, змушених ритися у смітниках через мізерні пенсії, на камеру і розповідати їхні історії.

2018 року завдяки цим публікаціям зібрали близько 100 тисяч гривень (чверть засновник проекту віддав з власної кишені) і допомогли десяткам людей. Більшість отримала пакети допомоги з продуктами, засобами гігієни чи ліками. 82-річній Ользі Семенівній купили диван, іншим - допомогли повернутися додому.

Кілька днів тому нарешті відчув себе вдома талановитий продюсер Женя. Чоловік опинився на вулиці три роки тому: з початком війни втратив роботу, а цивільна дружина виставила за двері. Після – втрата документів і побої під час вуличного життя.
Женя – приклад того, що людина може мати два червоні дипломи, заробляти нормальні гроші, жити і ні в чому собі не відмовляти, а за два-три місяці опинитися на вулиці.
Тиждень тому за світлиною на сторінці проекту Женю впізнали друзі. З'ясувалося, весь цей час його шукали.

За кілька днів чоловік зміг знову соціалізуватися. Друзі допомогли з житлом та роботою. В планах також повне медичне обстеження.

"Всі друзі й знайомі кажуть, що він дуже добра людина. З тих, хто ніколи не попросить про допомогу, а сам віддасть останнє. Женя завжди все тягнув сам. І в момент, коли найбільше треба було зібрати сили, надламався. Він думав, що нікому не потрібен".
"Я готовий тисячу раз підніматися заради однієї такої історії", - каже засновник проекту.
Женя навіть зареєстувався у Viber'і і надіслав засновнику проекту повідомлення: «Спасибо. Рад, что не разочаровал. То ли еще будет».

На фотографії у месенджері – Женя кілька років тому. Це охайно причесаний молодий чоловік з виразними скулами і очима. Тепер у нього нове життя.

(На відео Женя вперше за довгі роки обіймає своїх друзів)
Насправді історія Жені унікальна. Після двох років бездомного життя людина перестає розуміти, що може бути інакше. За день-два перебування в нормальних умовах зривається, знову втікає на вулицю.

Вчити безхатька, як жити, чи дати лопату в руки і сказати: «Ось тобі робота, працюй» - не допоможе. Спочатку потрібна робота з психотерапевтом.

Допомогти кожен із нас може інакше: нагодувати чи віддати одяг. Їжа, дах над головою і одяг – те фундаментальне, що не можна забирати у жодної людини. Без задоволення базових потреб людина не може рухатися далі.

"Це вже зневірені у всьому люди з великою кількістю страхів. Безхатьків вважають агресивними, але за кілька років на вулиці вони вже нічого не відчувають. І це набагато страшніше".
Тим часом ми ходимо дворами уже більше години. Раптом мій ніс вловлює їдкий димний запах від Дарницької ТЕС. Ця частина району нагадує Прип'ять своїми старими занедбаними будівлями і сірістю. Мені хочеться втекти і не повертатися. Від розуміння, що десь тут від холоду ховаються безхатьки, з'являються змішані відчуття.

За півтори години пошуків людей, яким потрібна допомога, ми так і не знайшли. Хочеться тішити себе думками, що вони зараз у теплі, але не варто. Будинок соціального піклування в Києві тільки один – на Суздальській – і вміщає більше сотні людей.
Невелика частина рятується від морозів на вокзалі. Однак скоро будівлю зроблять візитівкою міста, а безхатьків виженуть. Натомість у планах відкрити притулок на 120 місць за містом, до якого людина просто не зможе дістатися.

У Департаменті соцполітики безхатькам розповідають, як відновити документи. За послугу треба платити, часто ще й їхати в інше місто. Нерідко людина, в якої за душею 0 гривень 0 копійок, починає збирати ці кошти. Але на вторсировині можна заробити гривень 80 у день. Ще треба поїсти, ліки купити.

"У Департаменті соцполітики за рік врятували одну людину, а я двох – Женю і Вадима. Я ніколи не любив себе хвалити, але цими двома врятованими життями пишаюся".
- зауважує мій співрозмовник.
Засновник проекту suka_zhizn планує зареєструвати неприбуткову громадську організацію.
Це дасть змогу публічно звітувати про отримані гроші, а також шанс отримати європейський грант чи зібрати гроші як стартап. Разом із другом-юристом зараз продумовують усі деталі.

Після офіційної реєстрації НГО, хлопець хоче обзавестися машиною і годувати безхатьків: спочатку раз на тиждень у своєму районі, потім збільшувати кількість машин, днів і локацій, аби кожен міг поїсти щодня хоч раз у день.

А ще у планах – велике приміщення, куди людина зможе прийти за допомогою, і зйомка фільму про тих, хто живе на вулиці.
"Мені 28, і я нарешті знайшов своє покликання. Зараз ще працюю на іншій роботі, але коли зможу отримувати зарплату, допомагаючи іншим, присвячу цій справі життя".

Як писав Женя – то ли еще будет.
Текст: Вікторія Дубінець
Фото: Інстаграм-проект suka_zhizn

Цей матеріал було підготовлено в рамках Програми міжредакційних обмінів за підтримки Національного фонду на підтримку демократії NED.

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: