Cпецпроекты

Досліджуючи пам’ять: як готують прем’єру вистави «Сад» у Театрі Курбаса


0 1002 46
На просторому балконі Театру імені Леся Курбаса – двоє: актор Богдан Грицюк і режисер Олексій Кравчук. Курять цигарки, щось вдумливо обговорюють. Малолюдною післясвятковою вулицею проходять поодинокі перехожі, замовляють каву «з собою» у кафе навпроти і, не поспішаючи, йдуть далі. Дерев’яні двері у театр відчиняються з майже нечутним скрипом.

Джек

У напівтемний коридор долинають звуки із залу. Сміх, щось важке пересувають підлогою, діалоги англійською, знову сміх… мобільний ринґтон. Рвучко відчиняються двері.

– Привіт! Як справи? – чоловік у дещо пом’ятій сірій футболці подає руку і широко усміхається. Його видає відчутний акцент. – Заходьте, ми ще не почали.

Це – Джек Кловер, британський драматург і режисер. Джек є президентом експериментального театрального клубу в Оксфордському університеті. Його п’єси перемагали у кількох конкурсах для молодих драматургів у рідній Британії і знайшли сценічне втілення за її межами: у США, Шотландії, Чехії.

Півтора місяця Джек перебуває у Львові, аби реалізувати на сцені Театру Курбаса свій новий проект – виставу «Сад» (The Orchard). Для цього він запросив молодих акторів з різних львівських театрів.

– Все почалось у лютому. Мій товариш з Києва запропонував провести у Львові театральні воркшопи. На той час я вже близько місяця мешкав у Харкові, страшенно кортіло зайнятись театром. Погодився без роздумів, – емоційно розповідає Джек, багато жестикулює. – На зустрічах з акторами я запропонував їм заповнити своєрідні анкети, в яких потрібно було описати стосунки з рідними, своєю сім’єю. Повернувшись до Харкова, на основі зібраного матеріалу написав п’єсу.

В основі сценарію – чотири особистісні історії. Чотири монологи акторів про своїх бабусь. Джек Кловер називає ці розповіді «не театральними».

– Вони справжні! Це історії, які мали місце в реальному житті. Хоч значна частина п’єси є вигаданою, ці монологи надають їй певної документальності.

– А чому, власне, бабусі? – запитую.

– Коли я попросив акторів розповісти про своїх рідних, більшість з них найперше згадували про бабусь. Це світлі, приємні спогади. Зрештою, це цікава тема. Напевно, у кожній родині – британській чи українській – виникає проблема поколінь.

На фінальну репетицію напередодні вистави актори запізнюються. Майже всі задіяні одночасно у кількох театральних проектах, тож доводиться чекати.

Джек одягає протерту до дірок джинсову куртку, витягає з кишені синю пачку «елему», виходить на балкон.

Сад

Сад доведеться уявити. Біле простирадло, що вкриває весь сценічний простір, кольорові дерев’яні ящики, єдине деревце, висаджене у господарській тачці – ось і всі декорації.

— Друзі, прошу на сцену! – гукає в нікуди Джек Кловер. Актори потай хихикають з його акценту, але швидко виконують вказівки. Сьогодні режисер почувається більш ніж впевнено – на репетиції присутній перекладач. Софія Гарбузюк, одна з учасниць постановки, уважно вслухається у все, що відбувається довкола. Їй доводиться швидко реагувати на слова режисера і передавати акторам вже українською.

Перші сорок хвилин репетиції Джек працює з художником з освітлення, багато вагається, змінює, нервово ходить по залу. В темноті входу непомітно з’являється Олег Стефан, актор Театру Курбаса. Прислухається, уважно розглядає простір, а тоді тихцем підходить до режисера.

— Там щось не працює, підсвітіть це місце, – вказує пальцем на двері, що ведуть на балкон. – Ні-ні, Настю, стань у дверях, повинен бути лише силует. Оооось! Ось! Тепер це ненав’язливо.

Стефан дає ще кілька слушних порад режисеру і, задоволено мугикаючи якусь веселу мелодію, виходить із залу.

Перші сцени даються нелегко. Режисер зупиняє майже кожен епізод: десь недостатньо динаміки, десь варто змінити траєкторію руху або інтонацію.

Джек з головою занурений у майбутню виставу. Здається, весь світ зімкнувся для нього у цьому невеликому театральному залі. «Fuck», — проціджує крізь зуби, коли не вдається знайти у комп’ютері потрібну мелодію. А вже за кілька хвилин, спостерігаючи за грою акторів, радісно вигукує: «Так! Тааак!».

Память

В освітленому полудневим сонцем коридорі другого поверху розмовляють Богдан Грицюк і Анастасія Лісовська. У виставі «Сад» вони ділитимуться особистим – власними спогадами про рідних.

— Найбільша цінність цього проекту, як на мене, полягає у дослідженні пам’яті, — розповідає Богдан, зручно вмощуючись на дерев’яній лаві. – Я ніколи особливо не цікавився своїм походженням, не знав багатьох деталей життя бабусі. Думаю, що у глядачів, які переглянуть виставу, з’явиться бажання більше дізнатись про свою сім’ю. Наприклад, така банальність – як познайомились батьки – часто відкриває багато досі незнаних деталей.

— Наші з Богданом монологи є дуже інтимними, чуттєвими, дуже особистими, — додає Настя. Згадуючи у розмові про свою бабусю, її голос стає тремтливим. – Коли заглиблюєшся у пам’ять, згадуєш події, зустрічі, жести, емоції, тоді розумієш, чому у певних ситуаціях реагуєш саме таким чином. Цей проект ставить запитання, над якими рідко задумуються, відкриває нові грані. Бабуся у моїй пам’яті постає вже у літньому віці. А нещодавно, будучи вдома, я знайшла її фотографії в молодості, помітила багато невідомих мені деталей. Вона була така гарна…

У залі продовжується репетиція. Джек сидить на східцях у найтемнішому кутку залу. Його видає лише надкушене яблуко на лептопі, що відбивається у світлі прожекторів. Раз по раз Джек зривається з місця і щось емоційно розповідає акторам. На його обличчі помітне незначне хвилювання. Можна зрозуміти: вже завтра відбудеться його перша прем’єра іноземною мовою. Мовою, яку він другий тиждень посилено вивчає на курсах. Прем’єра його улюбленої вистави.

P. S. Проект здійснюється в копродукції Джека Кловера з Першою сценою сучасної драматургії Drama.UA за підтримки Львівського академічного театру ім. Леся Курбаса.

Фото: Ірина Роговик, спеціально для bit.ua

Написать комментарий

Такой e-mail уже зарегистрирован. Воспользуйтесь формой входа или введите другой.

Вы ввели некорректные логин или пароль

Извините, для комментирования необходимо войти.
Рекомендуемое

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: